Шевченківські дні в школі

«Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа»

«Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа»

1 учень: 

Навесні, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сили живої й снаги,

Ми вивчаємо твори Шевченка.

2 учень:

На деревах бруньки повняться соком,

Сонце підіймається на небі високо.

Ми нарвемо квіток, за нашим звичаєм

Сплетемо вінок, портрет заквічаєм

( уквітчується портрет Шевченка).

Тоді заспіваєм на повнії груди,

Нехай знають люди, як Шевченка люблять.

(Пісня на слова Шевченка)

Бібліотекар:

Шевченкові судилося прожити лише 47 років. Пройшов 201 рік із дня його смерті, а він і досі ніж нами, як живий. Слава його зростає з кожним роком. Перед ним – вічність. Близько п’ятисот разів видавалися твори Шевченка в Україні після його смерті. Вони перекладені й видані більше як ста мовами світу. Перед вами виставка сучасних видань творів Шевченка.

( читання учнями віршів великого Кобзаря)

 Класний керівник:

Більшість поетичних творів поета дістала друге – музичне життя. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько п’ятсот творів. Засобами малярства, графіки, скульптури образ Шевченка та героїв його творів змалювали сотні митців.

(показ книг, малюнків)

 Іменем Шевченка нині названо міста і села, вулиці й проспекти. Ми раді, що у нашій Вільшанці крім вулиці Шевченка, відкрито і пам’ятник великому  Кобзарю, де тепер проводяться всі великі свята, лінійки – реквієми, мітинги.

Педагог організатор:

Нині у світі споруджено 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку: 1256- в Україні та 128 за кордоном, у 35 державах. В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано – Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська – 193, Тернопільська – 165 та Черкаська області – 102. За кордоном пам’ятники встановлено в Росії  - 30, в Казахстані – 16, США- 9 та Канаді - 9, Білорусії - 6, Польщі - 5, Молдов і- 4, Бразилії - 3, Аргентині-3, Франції -  3 та ін..

(перегляд слайдів)

Бібліотекар:

Стоїть Тарас Григорович

З граніту, мов живий.

Ще не один десяток

Майбутніх поколінь

Йому нестимуть квіти

І свій низький уклін

(під пісню «Заповіт» покладання квітів до пам’ятника Кобзаря)

Я про війну дізнаюся не з книжок…

Я про війну дізнаюся не з книжок…

(зустріч з учасниками АТО)

Епіграф:

«І все на світі треба пережити

І кожен фініш – це, по суті, старт».

(Ліна Костенко)

I учень.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов’ю та миром.

II учень.

Для людей відкрита

Хата наша біла,

Тільки б жодна кривда

В неї не забігла.

III учень.

Хліб ясниться в хаті,

Сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді,

Щоб жилось у мирі!

Класний керівник.

За давнім українським звичаєм дорогих гостей завжди зустрічали хлібом, сіллю. Тож дозвольте й вам піднести наш коровай.

Бібліотекар.

Про мир і щастя мріють люди з давніх-давен. Скільки існує людство, стільки й живе в серцях людей мрія про мир. Тільки мир дає можливість кожній людині здійснити всі найзаповітніші, прекрасні мрії, реалізувати себе повністю, розвинути таланти, розкрити свої здібності.

Педагог-організатор.

Якби не війни, то людство вже давно могло жити так чудово, що й уявити не можна. Діти, а чому виникають війти? Ви замислювались над цим? Звичайно, замислювались. Мабуть, тому що існують між людьми розлад, заздрість, помста. Хтось вважає себе найкращим, хоче верховодити, не звертаючи уваги на інтереси та бажання оточуючих. На превеликий жаль ми, діти Миру вже знаємо, що таке війна.

Бібліотекар.

У нас в гостях воєнком Красота О.В. та учасник АТО наш учень Данцевич Дмитро. Олександр Володимирович розповість нам про шлях Дмитра до АТО.

(Виступ)

Класний керівник.

Зараз ми просимо Діму розповісти про військові будні, про життя військових і цивільних в районі Маріуполя, де він служить.

(Розповідь бійця, відповіді на запитання учнів, перегляд слайдів життєвого шляху бійців, де служить Діма).

(Виступ учнів)

Власні вірші читають Швець Наталія, Галушка Вікторія.

Пісню про щастя співають Крейтор Ольга, Лобенко Юлія.

Бібліотекар.

Щоб мир і злагода побували в країні, давайте попросимо в Бога про щастя й здоров’я для воїнів і жителів нашої України.

I учень.

Українці до Бога

Я ручки складаю

І щиро у нього

Я щастя благаю:

II учень.

«Ісусе наш рідний,

І ти, Божа Мати,

Пришліть для Вкраїни

Добра і благодаттю.

III учень.

Молюся до тебе,

Ісусе єдиний,

Щоб мир і достаток

Були на Вкраїні,

Щоб горя і лиха

Народи не знали,

Щоб хворим й нужденним

Всі помагали».

Учень.

Нехай же прокажуть

Молитву всі люди,

Нехай же надія

І Бог з нами буде.

Педагог-організатор.

Ніколи зла нікому не творіть,

Бо зло вертатися погану звичку має.

Добро творіть, усім добро робіть,

І втоми серденько нехай не знає.

З любов’ю в серці, з радістю ростіть,

Учіться людям сонечком світити.

І доброту в своїй душі несіть.

У мирі й злагоді учіться, люди, жити!

Бібліотекар.

А зараз кожний присутній говорить учасникам АТО своє побажання. На закінчення зустрічі звучить  пісня « Україна» у виконанні Ольги Крейтор та Юлії Лобенко.

Зустріч із учасниками АТО "Я про війну дізнаюся не з книжок..."

Будні і свята Бог послав людині

Будні і свята Бог послав людині

Мета.                  Вести дітей в українську культурну тра­дицію святкування православних свят; привчати їх шанобливо дотримуватись релігійних обрядів; розкрити значення, свят для людини.

Бібліотекар.

Всі ми намагаємося пам’ятати день Ан­гела і день народження наших рідних та близьких. Більшість із вас, дорогі діти, з любов’ю пам’ятають, коли ці дні у мами, батька, і намагаються в ці дні зробити для них щось приємне, порадувати їх своєю слухняністю, ласкою, добрим вчинком.

Якщо ж когось із ваших рідних немає серед жи­вих, то в такі дні ми з любов’ю згадуємо про них.

Як свято, повинні всі люди пам’ятати і шанувати дні, присвячені великим подіям земного життя Ісуса Христа і Його Пречистої Матері!

Учень.

Велемудрий у своєму чині,

Будні й свята Бог послав людині.

Бо людині необхідні будні,

Щоб діла вершити многотрудні.

І потрібні для людини свята,

Щоб спочила, у труді завзята.

Щоб могла у мирі помолитись

І до Божих таєн причаститись.

Учениця.

Попрошу сьогодні маму,

Щоб до церкви повела.

Від минулої неділі Я ще там і не була.

В церкві гарно ладан пахне,

Світять зоряно свічки,

І співають - Боже милий!... –

Наче янголи які.

Син.

Тато вдягнуть вишиванку, ніби на весілля,

Йдем з людьми до церкви зранку, бо нині - неділя.

Мама.

День недільний, - каже мати, -

то день для молитви.

Бо про душу треба дбати і Бога хвалити.

Бабця.

День недільний, - бабця мовить, -

треба шанувати,

Тоді Бог нам допоможе і Пречиста Мати.

Син.

Дзвін великий носить голос аж на інші села,

Чи мороз, чи квітне колос, - йде сім’я весела.

Донька.

Як до церкви, до святої йде наша родина,

То для мене маленької - найкраща година.

Бо тоді, мені здається, у піснях-молитвах

Душа квітне, веселиться і, як роса, світла.

Бібліотекар.

Так, дійсно, в святкові дні ми не тільки згадуємо те добро, яке приніс Господь людям, а й відчуваємо велику духовну радість, яка відганяє всі смутки та печалі.

Ще за Апостольських часів православна церква зі щоденним богослужінням з’єднала різні священні спогади во славу Божу. Звідси виникли дні богос­лужіння протягом року.

Але найголовніші серед них - Воскресіння Хрис­тове - Пасха і дванадесяті свята. Це свята на честь та славу Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії. Більшість із них щороку святкується в один і той же день. Вони називаються неперехідними. Перехідні - це ті свята, які залежать від дати Пасхи.

(Виходять діти зі свічками).

1-й хлопчик.

В Україні дзвони дзвонять - Це ж у нас Великий день.

Народ будиться з просоння У вінку гучних пісень.

1-а дівчинка.

Це ж Христос воскрес із гробу,

А з ним воленька свята,

І ми всі уже з дарами

Привітати йдем Христа.

2-й хлопчик.

Дзвони, хай воскреснуть дзвони

Й несуть радість на весь світ,

Радість й дяку України,

Що чекали стільки літ.

2-а дівчинка.

На Великдень цей на волі,

Ось він тут: Христос Воскрес,

І воскресла наша доля!

Це дарунок нам з небес.

3-й хлопчик.

Ось чому співаймо, браття!

Це ж у нас Великий день.

Віри запалім багаття

З наших радісних пісень.

3-я дівчинка.

Хай дзвенять вони й палають,

Богу славу хай несуть

У вселенну цю безкраю,

Що Христос Воскрес нам тут!

(Звучить пісня «Христос Воскрес! Під небозвід...» Діти запалюють свічечки).

Бібліотекар.

На сороковий день після Свого Воск­ресіння Ісус Христос востаннє з’явився апостолам та Божій Матері. Він піднявся з ними на Елеонську го­ру біля міста Єрусалима. Піднявши руки, Господь почав возноситись на небо, аж поки хмаринка не сховала Його. Це свято називається Вознесінням Господнім.

Учень.

Рутою-м’ятою, липовим цвітом

Трійцю квітчайте сонячним літом.

Зіллям пахучим квітчайте хатину.

Трійця квітуча прийшла на Вкраїну.

Учениця.

Свято велике, зеленовіте

Святою водою його окропіте.

Душу омийте тією водою,

Що в дні наші трудні зоветься святою.

Бібліотекар.

На Трійцю пахуче сплетіння трав квітчає кожну оселю. Недарма це свято зветься «зе­леним». На покуті красується клен, на образах - бу­зок та жасмин. Коло вікон і дверей вплетене гілля ясену, на столі пахучі пироги. На підлогу, від само­го порогу, кладуть аїр. Хата стоїть, мов намальова­на. А довкола співають птахи. Усі радіють цій красі... У неділю тричі вдарять дзвони - почалася Трійця.

- Доброго дня! Зі святою неділею! - вітаються люди.

Учень.

Пахне п’янко любисток і м’ята,

І євшану зарошене гілля.

Зелен-маєм заклечана хата,

Бо надворі - Зелена неділя.

Учениця.

Днина сонцем налита по вінця.

Хор ангельський осанну співає.

І незрима для нас Свята Трійця

Омофором усіх покриває.

Бібліотекар.

Був чоловік, іменем Іоан. Бог послав йо­го, щоб він приготував людей прийняти Спасителя. Коли Ісусу Христу сповнилося ЗО років, він також, як і інші люди, прийшов до Іоана Хрестителя, щоб той хрестив Його. Коли Він виходив з води, небо відкрилося і Дух Святий, у вигляді голуба, злинув на Христа. В пам’ять Хрещення Ісуса Христа, 19 січня в Церкві здійснюються молитви, в яких віруючі про­сять, щоб Бог освятив воду, як колись освятив її Ісус.

Учень.

Радів й світився день благоговійно.

Хрестив людей Хреститель Іоан.

І хвилі шепотілися спокійно...

Ісус з’явився Іоану Сам!

Учень.

Іоан: «Хреститися повинен я від Тебе!

Чи маю право я Тебе хрестить?» -

Спитав Хреститель й очі звів на небо.

Й сказав Ісус: «Ти мусиш все звершить!»

Учениця.

І води окропили Тіло чисте

І Іоан Ісуса охрестив.

Світились очі Господа привітно.

Ісус у небо синє погляд звів.

Учениця.

Яскраво простір неба засіяв,

І Дух Святий зійшов благоговійно.

З небес врочисто голос промовляв:

«Це любий Син! У Нім благовоління!»

Бібліотекар.

15 лютого Церква святкує Стрітення. Стрітення - це зустріч Божого дитяти і Богородиці з праведним Симеоном і пророчицею Анною в храмі Єрусалимському. Це зустріч Старого та Нового За­повітів: даного єврейському народу Закону Божого та нового, вищого Закону Божої любові, яку приніс у наш світ Ісус Христос.

Учень.

Радій, радій, Маріє гожа!

У сяйві білосніжних крил

Перед Тобою вісник Божий –

То Гавриїл.

Учениця.

Син Божий воплотитись має –

Святе народиться Дитя.

Архангел їм благовіщає

Нове життя.

Учень.

В цей день робити не годиться –

Все діло відклади своє.

На Благовіщення і птиця

Гнізда не в’є.

Бібліотекар.

Цей день - Благовіщення - святкують 7 квітня, Церковна легенда говорить, що в ту хви­лину, коли Пресвята Діва читала про народження Спасителя, з’явився архангел Гавриїл і повідомив її, що в Неї народиться Син Ісус. І це буде Месія, Син Божий. Це свято - одне з улюблених в нашій країні. Раніше був звичай у цей день випускати на волю пташок з клітки - на знак звільнення роду людсько­го від гріховного полону.

Учень.

Чому кладе зозуля сива

Яєчка в чуже кубло?

Бо в свято це колись і звила

Собі житло...

Учениця.

У мами нашої турботи

По саму зав’язку, але

В цей день узятись до роботи –

То дуже зле.

Учень.

Не можна прясти, ані шити,

Ані заводити пісень.

Бо не дай Боже согрішити

 В цей світлий день!

Бібліотекар.

Якось, взявши з Собою трьох учнів - Петра, Якова і Іоана, Ісус піднявся з ними на гору Фавор. На землю опустилася вже ніч, Ісус любив мо­литися вночі. І ось під час молитви Він преобразився: у Ньому просіяла Його Божественна природа. Стрепенувшись від дрімоти, учні побачили свого Вчителя у всій Його славі. Він бесідував із пророка­ми Мойсеєм та Ілією.

Це свято в народі називають ще яблучним Спа­сом. В цей день, по церковному уставу, освячуються яблука, сливи, груші, виноград. Ще його називають «Другий Спас» і відмічають під час Успенського пос­ту - 19 серпня.

Успенський піст встановлений перед святом Успіння Пресвятої Богородиці. «Успе» нашою мо­вою означає «заснути». В легкому сні Пресвята Діва передала Свою душу в руки Свого Сина - Ісуса Христа. Це сталося 28 серпня.

Діти, ви всі добре знаєте і пам’ятаєте, та й дуже любите свято Різдва, - день народження Ісуса Хрис­та. Але наша Церква 21 вересня відмічає ще і свято Різдва Богородиці.

А 27 вересня - свято Воздвиження Хреста Гос­поднього. В дохристиянські часи хрест вважався символом наруги та страшної смерті, але для віру­ючих у Христа він став знаком перемоги над смер­тю, над дияволом та всією його силою. Це сталося у 335 р. Благочестива імператриця Єлена приїхала то­го року до Єрусалиму, щоб віднайти Хрест Гос­подній. Пошуки були довгими, і люди боялись, що вони марні. Та після молитви патріарха Макарія всі відчули у повітрі дивні пахощі. Знайшли три хрес­та, а ось котрий Христовий, не знали. А в цей час мимо них несли покійника для захоронення. Патріарх наказав процесії зупинитися, і хрести по черзі клали на покійного. Жива сила Христового Хреста оживила покійного. Імператриця Єлена з радістю, цілуючи Хрест, поклонилася йому. Щоб усі люди змогли побачити Хрест Господній, патріарх Єрусалимський Макарій став на самому високому місці, і піднімаючи, тобто воздвигаючи Хрест, пока­зував його всім.

Коли Діві Марії виповнилося три рочки, її батьки, праведні Іоаким та Анна, виконуючи дану Богу обітницю, привели її до храму. Вона була одягнена в найкращий одяг та прикраси. Поперед Неї йшли її подружки-ровесниці із запаленими свічечками в ру­ках, радісно співаючи. За Нею - родичі, сусіди, знайомі. Назустріч їм із храму вийшли зі співом священики на чолі з Первосвящеником. З молитва­ми батьки поставили Марію на першу сходинку східців, а їх було 15. Стаючи на кожну з них, свя­щеники співали окремий Псалом. Трьохрічна Марія сама, без всякої підтримки, піднялась по цих висо­ких східцях. Сталося це 4 грудня. Цей день ми по­винні відмічати як початок нашого спасіння.

Учень.

Світ замовкає в чеканні,

На диво в ніч цю тихо жде,

А у зимовому мовчанні і

Лапатий, білий сніг паде.

І віриться мені у казку,

Принишкло в трепеті усе.

На людство сходить Божа ласка

І всім любов і мир несе.

Учениця.

Родина вся сьогодні з нами,

Ми разом посходилися всі

В молитві перед образами,

У надвечір’я, до куті.

Надворі віхола гуляє

Та в ній вирує щирий спів.

Вечерю дід благословляє

Під голоси щедрівників.

Учень.

Як перша зіронька засвітить,

І всі почнуть колядувати, -

Яка це втіха, любі діти,

Що годі навіть описати.

В кутку дідух стоїть вусатий,

А на столі стоїть ялинка,

І аж здається, що до хати

Зійшов з небес Ісус-дитинка.

Колядка тут і там колядка,

Горить, мов зірка, в хаті свічка,

І тихим раєм стає хатка,

І ясним днем - різдвяна нічка.

Учениця.

Над зоряним небом зоря Віфлиєму,

Зоря Одкровення зійшла,

Вона мудреців із Далекого Сходу

До ясел святих привела.

І йшли пастухи за ясною зорею,

Вона освітила їм шлях.

І спало у яслах маленьке дитятко

Із усмішкою на вустах.

Пророчили долю велику й славетну

Прадавні Святі письмена.

Всміхалася Мати й бажала

Дитяті Щасливої долі Вона.

Бібліотекар.

У Святки - від Різдва до Водохрещів - належить ходити в гості й гостей приймати, весели­тися, насолоджуватися любов’ю до всього сущого і, звичайно ж, робити одне одному дарунки.

У Святки щасливий дитячий сміх лине над цілою планетою. Але не завжди так було. У старовинних похованнях марно шукати іграшки: до дітей стави­лись, як до дорослих, сприймаючи їхню наївність та безпорадність за хворобу росту, яку лікує час. Ди­тині належало якнайскоріше наздогнати дорослого. Дорослий про своє дитинство забував.

Усе почало змінюватися після того, як однієї зи­мової ночі якийсь внутрішній поштовх вивів за двері теплої оселі трьох людей із різних кінців зем­ної кулі. Перед ними тріпотіла небачена раніш зірка й ніби рухалась небом, кличучи за собою. І троє мудреців, що звикли у високості шукати ознаки прийдешнього, поклали до своїх дорожніх торбинок золоту пластинку - символ земної влади, ладан - символ влади небесної й смирну - благовоння, без якого не обходилося погребіння людини. Наймолод­шого з них звали Каспар - він народився семітом. Середульшого за віком - Валтасар, його чорна шкіра вилискувала під світлом, що лилося згори. А сині очі й напівсиве біляве волосся Мельхіора свідчили, що він походить з таємничої Скіфії.

Ми не знаємо, як вони знайшли одне одного, але це сталося. Ми не знаємо, як вони здолали шлях до Віфлиєму, але вони таки поклали свої дари до ніг немовляти, якого народила Діва. Світ переінакшив­ся не одразу, але саме Каспар, Валтасар і Мельфіор заклали звичай під час Святок ототожнювати кожну дитину з маленьким Ісусом, образ якого оживає і в душах дорослих.

Дорогі діти! Підходить до кінця наше коротке знайомство з Православними святами.

Дуже часто, дотримуючись християнських об­рядів, ми забуваємо про духовну суть подій, свят. Во­дохреще для багатьох обмежується освяченням води; Великдень - свяченими паскою і крашанками. Тож не забуваймо, що основне кропити не земні плоди, а Водою Живою - Словом Божим - свої серця і душі.

Слава героям війни

Слава героям війни

Мета.                  Вшанувати пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні; сформувати патріотичні почут­тя, повагу до старшого покоління.

Бібліотекар.      

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за своє визволення у найстрашніший за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Наслідком кривавої бійні стали мільйони вдів, яких у народі називають журавками, сиріт. Вдовина доля особ­ливо пекуча. Довіку не притамувати горя жінки, яка не дочекалася з війни сина чи чоловіка. Чому недолі наші вдови випили до дна?

1-й учень.

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів.

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть,

І доки є память в людей, і живуть матері - Доньки й сини,

що спіткнулись об кулі, живуть.

2-й учень.

Вони не повернулися з війни.

Мені привиділось, немов живи.

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись у білих журавлів.

3-й учень.

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені

Отих, полеглих в травах, полі,

В кривавих січах на війні.

Не тільки зграйно журавлями

В небесній синеві летять –

Вони в гаях, поміж полями,

В степах тополями стоять,

Торкнутись силяться зеніту...

Немов з легенд, мов живі,

Вони, здається, всього світу,

Усього людства вартові.

4-й учень.

Чистого неба зірниця

в кожне вікно заглядає,

Мирного лану пшениця

пісню вечірню гойдає.

В наші серця прилітають

луни далекого грому.

Солдати в степу спочивають,

які не повернулись додому.

Мало зозулі кували

тим юнакам перед боєм,

Світ від чуми врятувати,

нас захистили собою.

Схиляємо голови низько,

щоб шану героям-солдатам віддать

На вічних постах стоять обеліски,

в полях обеліски стоять.

1-й учень.          

Обеліски, пам’ятники... Скільки їх? Але чому немає пам’ятника матері, що досі чекає з війни сина, вдовам - жінкам високої краси вірності. Які виконали останній заповіт чо­ловіків — вивели в люди дітей. Саме вони, затаму­вавши горе, біль відбудували зруйноване, вихову­вали своїх дітей - продовження роду.

Бібліотекар.      

А було тепло, літо, тихі та спокійні ночі, слова кохання, народжувалися діти, виши­вались рушники, гартувалась доля.

(На сцену виходять, тримаючись за руки, хло­пець і дівчина, сідають на стільці).

2-й учень.

Тепле літо мине і розтане,

переллється в холодну росу,

І не квіти, а стиглі каштани

на побачення я принесу.

В день омріяних наших заручин і,

коли за весільні столи,

Пригадай! Під каштаном квітучим

перші зустрічі наші були.

(Виходить друга пара).

3-й учень.

Я тягнусь до вуст твоїх вустами.

Як до сонця тягнеться трава

І гублю в ранковому тумані,

Наче квіти, ніжнії слова.

І ніхто, ніхто тих слів незнає,

Ніби в світі тільки я і ти,

І зоря схилилася над нами,

Щоб ясніш коханню посвітить.

(Виходить третя пара).

4-й учень.

Ти подивись, жінко, на наших дітей, як хороше бути молодими. Клич, мати, дітей до хати, недільний день будемо святкувати.

(Всі заходять до хати).

1-й учень.

День ясний, сонячний... Але що це за грім? Що це за гроза?

Що вона віщує?

(Вибігає учениця).

Ой, людоньки, біда! Війна!

Всі разом. Війна!!!

(Німа сцена під музику «Священная война» ).

Учениця.           

Прощавайте, сини і чоловік. Ось руш­ники, які я вишивала для щасливої нашої долі. Дарую тобі цей рушник, невістко, бережи його, як своє родинне щастя. Цей рушник - мені з то­бою, чоловіче. А цей тобі, моя майбутня невістка. Спокон віку повелося на рушниках визначати до­лю. Скрепіть цими рушниками щастя, долю, ва­ше повернення, рідні наші.

(Учні прикріпляють рушники).

(Пісня «Ехо» - співають дівчата).

Бібліотекар.      

Їхали вони на фронт із вірою у швид­ку перемогу. А ворог насувався, захоплював ще більше території. З сумом, стогоном та плачем летіли на фронт листи від матерів, коханих. І в короткі хвилини затишку їх читали стомлені солдати.

2-й учень.

Лист, звичайно, від мами.

Обстріл - жорстокий завжди.

Не чекав я небесної манни,

Як чекав я твої листи.

Снаряди свистять нещадно.

Може, здається, так і є

Ну-мо місяць допоможе –

Лист прочитати мені.

Тут в цих рядках і поміж ними

Палить сильніше вогню:

Ти ж один у мене син,

Ти ж один у мене син,

Ти ж один у мене!

3-й учень.

Кому тут до цього є справа,

Снаряди, свист, завиття.

Піхота на кулемети, дзоти

Знову піде в майбуття.

Я без читання знаю –

так вже потрібно буть

Тривога - рана навскрізь,

В цих листах без слів,

Тут в цих рядках і поміж ними

Палить сильніше вогню:

Ти ж один у мене син,

Ти ж один у мене!

Ти ж один у мене син,

Ти ж один у мене!

Учениця.

Прощай, земля сира, і кулі з пітьми.

Вони ж не розбирають —

чи один у матері ти.

Тут в цих рядках і поміж ними

Палить сильніше вогню:

Ти ж один у мене син,

Ти ж один у мене!

Ти ж один у мене син!

Ти ж один у мене!

Бібліотекар.      

Вся територія України була захоплена ворогом. Відлунням докочувались звістки про бої на фронтах. Матері чули про подвиги своїх синів з усних переказів, із партизанських листівок, повідомлень Інформбюро. Зараз ми послухаємо одне з них.

Листи не йшли. Про рідних складалися вірші та пісні, які лунали в хвилини затишку бойових дій, ці пісні підтримували солдат.

(Вірш К. Симонова «Жди меня»).

(Пісня «Бьется в тихой печурке огонь» - співають всі учні).

(Бібліотекар  пропонує пригадати пісні воєнних років, які співають

усі присутні в залі: «Огонек», «Темная ночь», «Катюша», «Смуглянка».)

Бібліотекар.

Глибокі рани завдала війна. У 1973-1976 рр. за парти в Україні не сіли сотні ти­сяч першокласників. Вони не народилися, бо ті, хто мав стати дідусями, батьками загинули на війні зовсім юними.

4-й учень.

Схилилось зажурено жито,

тамуючи біль в колосках,

І тануло-тануло літо

у батьківських добрих очах.

Осколком останнім атака

під серце йому запекла,

Не скоро по нім

будуть плакати - в хатині,

що скраю села.

По синій, зимовій дорозі

Крізь плетиво стомлених днів

Ще будуть стрічать листоношу,

Чекатимуть звісток з війни.

Бо жінка не вірила смерті,

Зімкнувши уперто вуста.

Листи, пожовтіли в конвертах,

На скронях біліють літа.

(Виходить учениця з чорною хусткою і голо­сить).

- Чоловіче мій! Де ж ти пропав, куди вира­жаєшся? Якої темної хати забажав? Туди ж вітер не віє, там сонце не гріє. Там й дзвони не дзво­нять, туди ж люди не ходять. Та як же я до тебе ходитиму, та як я з тобою говоритиму.

Ой, приймай же, пригортай мене до себе, щоб я не жила, щоб я не горювала, щоб і горенька не знала. Ой, чоловіче мій рідненький. Хай буде проклята війна!

(Учениця прикріплює чорну хустину до рушни­ка).

1-й учень.

Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона.

Біля квітів мати стала, заніміла

І згадалась знову матері війна.

І почула голос сина над житами,

То зітхала мати, то вогонь палав:

«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе,

То прокляття вічне пам’яті війни».

(Виходить учениця з чорною хустиною (голо­сить).

Учениця.

Сину мій, господарю мій!

Ідеш ти в далеку дорогу,

На кого ж ти мене покидаєш?

Сину мій, соколе мій!

А хто ж тепер

твоє господарство буде доглядати?

Хто ж мені пораду дасть?

Соколе мій, відрадо моя!

Подивися ще хоч раз на мене, стареньку,

хоч слово промов до мене.

Нащо ж ти покинув мене?!

Сину мій, втіхо моя.

Учениця (виходить).

Хай буде проклята війна!

Ой, горе, моє горе! Не співались мені весільні пісні, не встелялась дорога рушниками і зеленим барвінком. Коханий мій, де ти? Не дружина я тобі, лише наречена. Поглянь на мене, ладо моя! Обійми мене, пригорни до себе! Не мала права но­сити цю хустину, бо не дружина я тобі. Але горе назавжди покриє мою косу. Хай буде проклята війна!

(Учениці прикріплюють чорні хустини до руш­ників ).

(Звучить пісня «П’є журавка воду»).

Бібліотекар.

Скільки долей зламала війна. Гірка до­ля дісталась і дочкам, красуням-дівчатам, які стали дешевою робочою силою. Не всі вони повер­нулись додому такими ж молодими, якими їх до­ля закинула у далеку Німеччину.

Учениця.

Лист з чужини

Не побивайся, матінко, за мною,

Твій син-герой згорів у боротьбі.

Не плач, старенька, над похилим тином.

Не плакати, гордитися тобі.

Гордися сином, мама сива,

Селянка з українського села,

Гордися, ти народові зростила

Такого сина - мужнього орла.

(Виступи запрошених).

(На сцену виходять учні зі свічками, дві уче­ниці читають «Реквієм» ).

Пам’ятайте!

Через віки, через роки!

Пам’ятайте!

Про тих, що вже не прийде ніколи.

Пам’ятайте, не плачте!

Стримайте стогони гіркі.

Пам’ять загиблих бережіть свято,

Вічно бережіть.

Люди, поки серця ваші б’ються,

Пам’ятайте!

Якою ціною дісталося щастя,

Просимо вас, пам’ятайте!

Дітям своїм розкажіть про них,

Щоб пам’ятали.

Вбийте війну, прокляніть війну!

Люди землі,

Мрію пронесіть через роки

І життям нагадуйте

Про тих, хто вже не прийде ніколи,

Заклинаю - пам’ятайте!!!