ДІВОЧА РОЗМОВА

ДІВОЧА РОЗМОВА

      Мета. Виховувати дівчат – майбутніх матерів, на засадах народної та християнської моралі, розвивати почуття відповідальності за свої вчинки, застерігатися від легковажності, спонукати до розсудлтвості, уміння керуватися розумом; зміцнювати почуття людської гідності, гордості й самоповаги.

I. Слухання уривка з газетної статті.

      Одного дня, коли донька з матір’ю поверталися із міста, поблизу їхнього подвір’я у кущах малини Галина почула дитячий плач, від якого у жінки стрепенулося серце. Миттю кинулася у кущі і від подиву завмерла – перед нею у возику сиділо немовля і кулачками витирало заплакані очі. Галина подумала, що мати на хвилину залишила дитинку. Минав час, а ніхто не навідувався до дитяти. Сонце повернуло на захід. Ось-ось вечір. Втомлене плачем дитинча міцно заснуло. Порадившись, жінки забрали знайду до хати. Отак, долею випадку, і з’явилась дівчинка у їхній сім’ї. Назвали даринкою, бо це був справжній дар Божий, на який роками чекала Галина.

      Її радості не було меж.  Називала донечку і сонечком, і квіточкою, і ластів’ятком. Напевно, за оту любов до сирітки Господь допоміг Галині дочекатися і своєї дитини. Коли зрозуміла, що вагітна, то не знала, як вже й дякувати Богу. Отак через чотири роки у хаті з’явилась ще й Оленка. Любов  до дівчаток зігрівала серце Галини, та коли почали підростати, жінка зрозуміла, що Оленка ближча її серцю, а до Даринки вогник любові поволі згасає, а з часом дівчинка стала їй зовсім чужою.

      - Ну скажіть, мамо, скажіть,- не вгавала Галина,- навіщо мені це ледащо? Тільки хліб даремно їсть. Ні, я більше не витримаю, розкажу всю правду. Вона тут зайва і нехай іде собі з дому, куди очі дивляться.

      -Добре, мамо, я піду, - мовила Даринка. – Знаю, ти любиш Оленку, а я тобі чужа.

      Промовляючи ці слова, дівчинка і в думці не мала, що вона й справді тут чужа. Одягнувши кофтинку поверх ситцевого платтячка, дівчинка подалася з дому, в якому, здавалось,  усе було таким рідним і вмить стало чужим.

Уста промовляли одне: «Чужа… Чужа…». А ноги несли вперед, і зупинитись не було сил.

      Тим часом село оповили сутінки… (З газети «Вільне життя».)

II. Слово учителя.

      Напевно, вам хочеться знати, чим закінчилася ця невесела історія. На щастя, не трагедією. Дівчинку прихистила бабуся, зігріла теплом свого доброго серця, пообіцяла доглядати, доки вистачить її сил і життя. Але це, власне, ще не кінець. Адже бабуся вже старенька, чи надовго вистачить її? Яка доля чкає дівчинку далі? Хто допоможе їй здобути освіту, знайти місце у житті? А десь же є в неї мати, і батько… Що спонукало матір підкинути своє дитя чужим людям? Безвихідність, відчай? Напевно, не зовсім байдужа вона була до своєї кровинки, адже підкинула заможним і бездітним людям. Мабуть, сподівалася, що ці люди забеспечать її дитину краще, ніж може це зробити вона. Що б вона не думала, а факт відречення матері від дитини – великий гріх, вчинок жорстокий, ганебний. Навіть звірі ніколи не покидають своїх дітей, доки не навчать їх виживати самотужки.

      Випадки відречення матерів від своїх дітей у наш час не такав же й рідкість. Одні відмовляються від них уже в пологовому відділі лікарні, звідки діти попадають у будинки для сиріт. А буває ще жахливіше. В одній з телевізійних передач «Без табу» розповідалося про київського юнака, який знайшов маленьку дівчинку на смітнику. Він не тільки доставив її до лікарні, а й далі цікавився долею немовляти,, а коли воно одужало, вирішив стати йому батьком. Що ж, світ не без добрих людей. І якими ж моральними потворами поряд з цим юнаком виглядають ті жінки, які викидають власних дітей! А одна з таких вкинула дитину в громадський туалет! На щастя дитину вдалося врятувати. Вдалося знайти і злочинну матір. Нею виявилася п’ятнадцятирічна  дівчина. Свій вчинок вона пояснила тим, щ обула в стані гарячки, у припливі страху, образи й ненависті до батька дитини, який покинув її,- сама не знає, як це сталося. Потім вона ще й погодилася, щоб її показали по телебаченню, хотіла, мовляв, звернутись до дівчаток, щоб не повторили її невиправної помилки…

       Та досить історій. Не для того ми зібралися сьогодні  на розмову без присутності хлопців. А розповіді про жахливі випадки наведені для того, щоб глибоко задуматися над їх першопричиною. Ви залишили дитинство, перейшли підлітковий вік і вступаєте у прекрасний вік юності. Прекрасний тим, що в юності до людини приходить почуття, оспіване поетами всіх часів і народів. Почуття, яку окрилює, приносить радість несказанну. Кожна дівчинка-підліток мріє про свого принца, а в юності закоханна дівчина готова на все заради коханого. І часто буває, що це почуття затьмарює її розум, вона стає рабинею свого почуття. На думку великого педагога В. Сухомлинсьго,  «духовного-психологічне рабство йде від емоційного невігластва, від первісної безкультурності почуттів. Підхопила дівчину хвиля статевого потягу, і вона поклалася на волю долі- пливе, не знаючи куди, вважаючи, що почуття, яке вона переживає, уже і є справжня любов. Любов дає щастя і насолоду, кожна з вас, дівчата, прагне до щастя, радості, повноти духовного життя, але якщо ви безвільно пливете на хвилі, яка несе вас невідомо куди, якщо у вашому почутті немає людської мужності і мудрості,- ніякого щастя не буде, навпаки, ви можете зазнати нещастя…

      …Юнак, що вимагає від дівчини піти назустріч його бажанням, часто, за рівнем свого розвитку,- дитина. Але ця дитина ще безвинна, а страшна. Страшна саме тим, що може стати батьком. Це однаково, що дитині, яка лежить у колисці, дати погратися зарядженим пістолетом. Якби ви могли зрозуміти, дівчата, скільки таких дітей поруч з вами! Те, що вони не задумуються до чого може призвести гра зі зброєю,- велика біда. Корені цієї біди сягають у невихованість почуттів, в емоційне невігластво, а від невігластва до підлоти у сфері любові – менше одного кроку. Невіглас не тільки юнак, що прагне задовольнити свій статевий  потяг і не готовий духовно до того, щоб стати справжнім Мужчиною. Невихована і дівчина, яка безвільно пливе на хвилі «несвідомого» почуття і виправдовує своє невігластво тисячу разів відомим «і сама не знаю, чому, а люблю, і все». Якщо  юнак своїм невіглаством завдає зло іншим,… то ваше невігластво, дівчата, приносить горе вам.»*

      З того часу, як вас почала цікавити увага юнаків, як у вас з’явилося почуття закоханості, природа пробудила у вас жінку, матір. Несміливий закоханий погляд, обійми, поцілунки – це перший крок до творення нового життя. Любов – це діти. Але ж і самі ви, незважаючи на фізіологічну зрілість, здатність народити, ще діти, соціально ще незрілі, не готові до материнства. Ось чому з’являються ці нещасні діти, я б назвала їх дітьм легковажності. Біль розриває душу, коли бачиш тоскний погляд цієї дитини, яка росте у сирітському притулку і має, здається, все, але не має найголовнішого – материнської і батьківської любові, їхнього тепла. Страшно, що першою свідомою думкою її може бути: «я нікому не потрібна(-ий), я з’явилася(-вся) на світ випадково. Її біль переростає в образу, гнів, озлобленість. Вона, маленька людина, не вірить у добро, для неї немає нічого святого. Якби ви знали, яке це велике суспільне лихо – озлоблення і невіра дитини! Яка людина виросте з цієї дитини?

      Ніхто не може заборонити дівчині, як і будь-якій людині, кохати. Кохання– палке почуття, але панувати над серцем повинен розкм. Завжди треба бути розсудливими, передбачливими. Любов вимагає високої людської культури. Ми часто говоримо про самовиховання. Воно потрібне людині упродовж усього життя, але в юності – особливо необхідне. Виховайте в собі вміння приборкувати свої почуття розумом. Є таке поняття, як культура бажань.

      Самец им людське почуття відрізняється від тваринного інстинкту. Стихійність, неприборканість бажань призводить до розбещеності – великого морального пороку, який приносить нещастя. Коли думка, свідомість керує почуттями, виховуються гідні людини бажання. «Ніяк не можна погоджуватися з формулою: почуттю не накажеш. Навпаки, моральна культура в тому й полягає, що думка керує почуттями, наказує. Там, де вчинками керують смілі бадання, там, де думка дрімає,- народжується моральна спустошенність, розбещеність».**

      «Любов високоморальна, коли вона цнотлива»,- читаємо у Сухомлинського. І це відповідає народній моралі, яка є великою захисною силою від необачних вчинків молодих людей. Адже за цими неписаними законами для дівчини втрата незайманості до заміжжя здавна вважалася і великим гріхом, ганьбою для неї самої і для її батьків. Громадська думка була дуже суворою до покритки, що нерідко спонукало батьків виганяти з дому дочку, яка зганьбила їхній рід, як це зробили батьки Катерини змальованої Т.Шевченком в однойменній поемі. І хоч батькам було жаль своєї єдиної дитини, вони мусили це зробити під тиском громади: щоб інші дівчата бачили, що їх чекає, коли не шануватимуться.

      Любов юнака до дівчини – почуття інтимне і недоторкане. І той, хто любить по-справжньому, береже те почуття, не виставляє його напоказ. І слова про любов повинні бути тільки пднесенними і благородними, але й ними не можна розкидатися. І те, як юнаки говорять про свої взаємини з дівчатами,- показник їх моральної культури. Хлопець, який по-справжньому кохає дівчину, боїться образити її необережним словом, він оберігає її від біди і не домагатиметься інтимної близкості з нею, якщо знає, що вона не готова ще стати матір’ю, а він – батьком. У нього домінує почуття відповідальності за людину, яку він любить.

      Знайте, дівчатка, якщо хлопець вимагає задоволення його бажань як доказу любові й вірності йому, якщо в разі незгоди дівчини погрожує розірвати з нею стосунки,- це або дрімучий невіглас, не здатний аналізувати свої вчинки й думати про наслідки, або егоїст, який думає тільки про задоволення своїх бажань. І в першому, і в другому випадку – хай іде від вас, і чим скоріше, тим краще для вас. Він не принесе вам щастя, потурання його (та й своїм) сліпим бажанням спричинить вам горе.

      Моральне право на кохання має той, хто готовий до відповідальності за долю людини, яка довіряє йому свою долю.

      Жінка народжується в дівчині раніше, ніж чоловік у хлопцеві. У своїх  13-14 років ви доросліші від своїх хлопців-ровесників, отже, повинні бути й мудрішими. Від вашої поведінки багато залежить поведінка хлопців-однокласників. Відставання від своїх ровесниць зачіпає самолюбство хлопців, вони намагаються виглядати дорослішими, ніж є насправді. Для багатьох це виявляється у потягу до куріння, до компанії старших хлопців, деякі з цинічною відвертістю говорять про інтимні стосунки у присутності дівчат, вживають непристойні слова тощо.

      Ніхто не може заборонити дівчатам потайки мріяти про старшокласника, який запав вам у душу. Але хай це не відбивається на ставленні до вашого сусіда по парті. Поважайте свою і його людську гідність, і він намагатиметься бути цієї поваги гідним. Не потурайте грубощам,, цинізму, дайте зрозуміти хлопцеві, що така поведінка принижує його, а вас ображає – він остерігатиметься образити вас словом чи жестом, бо не захоче стратити вашого доброго ставлення до себе. Пам’ятайте, що природою і суспільством покладена особлива відповідальність на жінку. Справжня жінка – це поєднання ніжності і суворості, ласки і непохитності. Її мудрість виховує чесність мужчин.

      Немає більшої краси як дівчина, яка вступила в пору юності. Але всяку красу можна спотворити. Гидко слухати непристойне варнякання юнака, від якого тхне спиртним, але ще бридкішими виглядають і цигарка, і чарка, і брутальні слова в устах дівчини. Ось як про це з болем писав у своєму щоденнику (21.11.1992) Олесь Гончар: «Найжахливіше, що зруйновано народну мораль. Серед молоді – ледарство, цинізм, зневага до праці, розпуста… Поезія  почуттів майже зникла з життя. Ті Чураївни, що дали Україні тисячі прекрасних пісень, оспівали високе кохання, сьогодні пообтинали коси, курять, пішли в повії, в брутальний тваринний секс…» Творця прекрасних образів дівчат, наділених, на його думку, найвищою красою – «красою вірності», боляче вражало падіння моралі серед молоді, яка вражає і шокує кожного, хто вболіває за майбутнє щастя своїх дітей та онуків.

      Дорогі дівчатка! Мода мінлива. І не те важливо, який одяг ви носите: джинси чи спідниці, міні чи максі, коротке чи довге волосся (щоправда, гарна довга коса дівчини ніколи не виходила і не вийде з моди). Головніше – ваш розум, духовність.

      Не руйнуйте своєї краси, дорогі дівчатка. Для вас, що тільки-но вступаєте на поріг юності,- все ще попереду. Вам ще вчитися, як найкраще побудувати храм свого щастя. І вчитися не з низькопробних закордонних фільмів, які принижують жінку, опустивши її до рівня самки, якою керує не розум і мораль, а хтивість, тваринний інстинкт.  Шукайте відповіді на свої питання у мудрих книгах, у народній моралі, у справжньому мистецтві, а не в «попсі», у мудрих настановах ваших бабусь і дідусів. Може, вам здається, що їхні погляди вже застарілі і вони не розуміють молоді. Це не так. У них великий життєвий досвід, який навчив відрізняти золото від мішури, вічне від скороминущого. Нехай ваш ідеал коханого буде високим і прекрасним, а душа ваша достойна високості і краси.