Вільшанська поетеса Валентина Боровська

Важка, страшна прийшла година.

Коли випробують на міць

Чи вистоїть моя країна,

Чи її вдушать силоміць.

Час не зітре криваві дати

З усіх українських сердець,

Коли з так званим старшим братом

Ми змушені іти на герць.

Миролюбиві ми з прадіда:

Пшеницю сієм, хліб печем,

Та буде тим велика біда,

Хто до нас прийде із мечем.

Ми станемо в суцільну лаву,

Щоб до плеча було плече,

Захистимо свою державу

Від тих, хто йде до нас з мечем.

Ми є нащадки того роду,

Який, виходячи  на герць,

Відважно йшов в вогонь і воду

З несхитним: «Воля або смерть!»

Ми переможем неодмінно!

З усіх сплюндрованих полів

Приберемо снаряди, міни

Щоб хліб колоссям знов шумів.

І мужні воїни в родини

З важких повернуться доріг

І вся велика Україна

Їм низько вклониться до ніг.

 Молюсь за солдатів                    Місяць  в серпанку.

Тихо надворі.

Спокійно до ранку

Мигтітимуть зорі.

Постіль м’якенька,

Тепло у хаті,

А спати не можу-

Молюсь за солдатів,

За тих, що на сході

В окопах, в бою,

За тих, хто рятує

Вітчизну мою.

Молюсь за синочків,

Братів, чоловіків.

Храни їх рідненьких

О, Боже, великий!

Храни їх від кулі,

Осколків снаряда,

Храни їх від міни

Ворожого «града».

Дай сил їм здолати

Ворожу навалу!

Не дай Україну мою

На поталу!

Верни їх скоріше

До рідної хати.

Хай сина живим

Дочекається мати.

 Нехай чоловіків

обіймуть дружини,

Хай батько пригорне

До себе дитину.

За сльози, за горе,

Руїни і смерті

Скарай усіх винних

У цій лиховерті!

По всій Україні

Людей тисячі

Цю щиру молитву

Шепочуть вночі.