Голодомор

    Мета:        донести  до  дитячих  сердець  спогади

                      про   страхітливий    злочин    проти

                      українського  народу  в  1933-му  році ;

                      торкнутися  пам яттю  цього  священного

                      вогню  -  частинки  вічного ;

                      відчинити  свої  душі  й  серця  для

                      пам яті  про  ті   страшні  роки ;

                      зробити  все  для  того , щоб  ніколи  за

                      будь-яких  обставин  подібна  трагедія

                      більше  не  спіткала  Україну

     На  столі  вишитий  рушник , на  ньому  лежить  чорна  хлібина  зі  склянкою  води , горить  свічка , лежать  колоски , перав язані  чорною  стрічкою.

На  дошці  напис :

 Ніхто  не  прийде , не  спита ,

Чом  півсела  в  одній  могилі ,

І  ні  горбочка , ні  хреста ?

«Прости  нас , пам яте , прости !..»

                                                  В.Сапон

Помирало  щодня – 25 тис.людей.

Щогодини – 1000  чоловік .

Щохвилини  - 17  чоловік.

Пекельні  цифри  та  слова

У  серце   б ють , неначе  молот ,

Немов  прокляття  ожива ,

Рік  тридцять  третій ?

Голод ?  Голод ?

Учитель.

         Пам ять – нескінченна  книга , в  якій  записано  все :  і   життя  людини , і  життя  країни.Та  багато  сторінок  у  нашу  історію  вписано  кривавим  і  чорним.Особливо  вражаючі  сторінки , де  смертельним   шрифтом  вкарбовано  слова :  голод , голодомор . 23  листопада – день  вшанування  загиблих  у  час  голодомору.

         Трагічна  пам ять  про  голодомор – то  як  чорний , незглибимий  колодязь , у  який , можливо , і  не  хотілося б  заглядати , бо  ж  побачимо  себе  далеко  не  такими , якими  б  хотіли  побачити. Але  мусимо  подивитися  в  цей  колодязь  чесно , нічого  не  приховувати , аби  не  повторилося  найстрашніше  за  всю  історію  України.

Штучне , насильницьке  винищення  людей.

         1933 – й  рік . Найчорніший  час  в  історії  України. Жахливо  навіть  через  роки  ступати  болючими  стежками  страшної  трагедії , яка    розігралася  на  благословенній  землі  квітучого  українського  краю. Досі  не  віриться , що  тут  раптово  зник  хліб , люди  залишилися  без  зернини.

Це  був  експеримент  за  право  на  життя  українського  народу . Жили  за  законом  джунглів :  виживає  найсильніший. У  світі   немає  іншої  такої  країни  , де  кожний  метр  землі  покритий  беззіменними  могилами. Хрестів  над  ними  не  ставили – не  встигали.До  цвинтарних  книг  імен  не  вносили – в  живих  не  було  сил.

Учень  і  учениця  читають  вірш  Д.Білоуса «Ти  кажеш , не  було  голодомору ?»

Учитель.

           Це  був  справжній  голодомор , організований  комуністичною  партією  та  її  керівництвом  на  чолі  зі  Сталіним.Його  метою  було  примусити  українських  селян  іти  до  колгоспів , придушити  будь-який  супротив  радянській  владі. Робився  нищівний  приціл  на  майбутнє: 

Знищити  українську  націю  , великий  і  гордий  словянський  народ .

           У  1932  році  погодні  умови  склалися  сприятливі , й  хліб  в  Україні  вродив. Але  становище  в  країні  було  катастрофічним , тому  партійне  керівництво   прийняло  рішення  :  вийти  з  кризи  шляхом  конфіскації  запасів  зерна  у  селян. Крім  цього , в  них  було  відібрано  землю , коней , худобу , реманент. Хлібороби  перестали  бути  господарями  на  своїй  землі , не  могли  розпоряджатися  зібраним  урожаєм , його  можна  було  вільно  вивозити  з  України. В  цей  час  в  Україну  з  Москви  та  Ленінграда   було  відправлено  десятитисячників – кримінальних  злочинців , які  як  дикі  звірі , бродили  в  пошуках  хліба , пробивали  залізними  щупами  підлоги , печі , стіни , скопували  городи , сади , витягували  їжу  з  печі , забираючи  останній  кусень  із  рук  вмираючої  дитини.

        Учениця  читає  вірш  « У  той  рік  заніміли  зозулі»

  Д.Головка.

             Учитель.За  кілька  місяців  надзвичайні  комісії  вибрали  з  сіл  усі  запаси  зерна.Деякі  селяни  накладали  на  себе  руки . У  хліборобів  відбирали  не  тільки  залишки  зерна , а  й  інші  харчові  запаси – сухарі , картоплю , буряки , сало  та  інше.

              Сотні  тисяч  українських  селян  було  виселено  з  рідного  краю  на  далеку  північ , у  Сибір .Селянство  відповідало  протестом .Цілі   сільські  райони  були  охоплені      повстаннями.

              7  серпня  1932  року  радянська  влада  прийняла  постанову «Про  охорону  майна  державних  підприємств , колгоспів  та  кооперації  і   зміцнення  соціалістичної  власності», яку  народ  прозвав  декретом  про  «п ять  колосків». І  почався  масовий  забій  людей , безкарний  глум  над  селянами , особливо  над  дітьми. Відомі  факти , коли  дітей  забивали  насмерть  прямо  на  полі , за  кілька  зернин , які  вони  знаходили. А  охоронці  пояснювали  свої  вчинки  тим , що  «боролися  з  розкрадачами  соціалістичної  власності». В  деяких  випадках  карали  розстрілом.

             На  початку  1933  року  практично  всюди  в  Україні  запасів  не  залишилося.Фактично  це  була  дія , свідомо  спрямована  на  повільне  фізичне  винищення   селянського  населення. Намагаючись  врятуватися , тисячі  селян  йшли  в  міста , де  навесні  скасували  хлібні  карточки  і  можна  було  купити  хліб. Але  сільським  жителям  нічого  не  продавали. Дороги , що  вели  до  міста, були  заблоковані. Усе  ж  тисячі  селян  пробиралися  туди , та  не  знаходили  порятунку , вмирали  просто  на  вулицях.

               Доведені  до  відчаю  люди  їли  жаб , мишей , щурів , горобців , земляних  хробаків і  слимаків , мололи  кістки  та  борошно , варили  шкіру  із  взуття , вживали  в  їжу  кульбабу , реп яхи , прліски , липу , акацію , щавель.

               В  той  час  середня  тривалісь  життя  українців  становила  7,3  роки  у  чоловіків  і  10,9- у  жінок.Навесні  1933р.    від  голоду  вмирало  щодня  25 тис.  осіб , щогодини – 1000  осіб , щохвилини-  17 людей.

               Голод  охопив  територію  з  населенням  60  млн.  осіб , а  кількість  жертв  досягла , за  різними  джерелами , від  7,5  млн.  до  10  млн.  осіб , а  іноземні  дослідники  називають  цифру  25  млн .  осіб. У  селах  навесі  1933  р.  почалося  трупоїдство  і  людоїдство. Зареєстровано  10 тис.  судів  над  людоїдами.

                Голодне  лихоліття  найболючіше  вразило  дітей.Вони  виявилися  найменш  захищеними , не  брали  участі  у  колгоспному  виробництві , а  відтак не  одержували  рятівних  100-300  грамів  хліба  на  працюючого. За  переписом  1926  р. , діти  віком  до  14  років  становили  38%  сільського  населення , тобто  більше  його  третини. Дітей  віком  до  4  років  виявилося  16%  -  тобто  у  голодний  1933  р. їм  мало  виповнитись  по  10  років . Та  не  судилося . Селян  довели  до  такого  фізичного  виснаження , що  батьки  забивали  своїх  дітей , аби  прогодувати  людським  м ясом  інших , які  зосталися.

  Ось  декілька  випадків.

       У  липні  1932  р.  селянка  з  Вінницької  області  зарізала  3-річного  сина , а  його  м ясо  обміняла  на  яйця  у  сусідів.

       До  діда  й  баби  приїхав  онук , дід  відлупцював  його  за  якусь  провину.  Хлопченя  побігло  до  рідної  тітки  пожалітися , а  коли  баба  кинулася  шукати  малого , то  донька  призналася , що  вони  його  з їли.На  жаль , таких  фактів  було  багато.

     Учениця  читає  вірш

      «А  я  діточок  побила …»

         Деякі  батьки  травили  спочатку  своїх  дітей , тоді  випивали  отруту  самі , не  витримуючи  голоду. Нестерпне  горе , біль і  розпука  матерів , які  у  відчаї  страчували  своїх  дітей. Так , за  спогадами  очевидців  , жінка  покупала  дітей  , натопила  хату , закрила  лядку  і  до  ранку  всі  померли.

         Учениця  читає  вірш 

       «Відлітали  душі»

         У   людей  розпухали  обличчя , ноги , животи.Померлих , а  часто  й  щещивих  звозили  до  ями  й  закопували. Вмирали  цілими  сім ями , родинами , вулицями , селами.Голод  охопив  усю  Україну ,але  небачених  розмірів   набув  на  півдні  , сході  та  в  центрі  України.

         Це  остання  хлібина , остання ?

         Очі  горем  налиті  вщент.

         Це  остання  хлібина , остання ? 

          Після  неї  голодна  смерть.

         Батьки  відвозили  своїх  дітей  на  вокзали , у  міста , кидали  біля  великих  підприємств  у  надії , що  міліція  їх  здасть  у  дитячі  притулки ,-  і  таким  чином  вони  врятуються  від  голодної  смерті. За  травень  1933 року  по  Харкову  було  зібрано  близько  12  тис.  безпритульних  дітей , із  них  від  голоду  померло  близько  тисячі  через  декілька  днів. Смертність  дітей  сягала , за  деякими  неповними  підрахунками , 50  і  більше  відсотків  до  загальної  кількості  померлих. Діти  значно  швидше  захворювали  внаслідок  тривалого  недоїдання  і  фізичного  виснаження.Стали  пусткою  сільські  школи , бур яном  просли  дитячі  майданчики .

         Для  забезпечення    життєдіяльності  дитячого  організму , а  це  нижче  навіть  голодної  норми , склянку  молока  , пів яйця , 5  грамів  цукру , жирів  і  25  грамів     

м яса. Такої  норми  не  мали  навіть  робітники  у  містах , а  діти  тим  більше.

          Відомості  про  голод  в  Україні  надійшли  на  Захід. Перші  відгукнулися  українці  західних  земель  та  еміграція. Було  створено  допомогові  комітети  в  Європі  й  за  океаном , надіслано  матеріали  до  Ліги  Націй , питання  порушувалось  в  Британському  парламенті.

          Але  радянський  уряд  відкинув  пропозиції  про  допомогу  з-за  кордону , стверджуючи , що  інформацію  про  голод  навмисне  поширюють  вороги  Радянського  Союзу.

        У  1932-1933  роках  українці  з  польських  берегів  Збруча  і  Бугу  пускали  плоти  з  харчами , і  польські  прикордонники  дивилися  на  це  крізь  пальці.Стріляли  радянські  прикордонники  в  українців , які  намагалися  перехопити  ці  плоти.

         Страхітливий  злочин  ніколи й  нічим  не  стерти  з         пам яті  . Тільки  протягом  1932-1933  рр.  загинула  п ята  частина  сільського  населення  України.За  різними  оцінками  , штучний  голодомор  забрав  від  семи  до  десяти  мільйонів  життів.

          Пройдуть  роки , минуть  десятиліття , а  трагедія  1933  року  все  одно  хвилюватиме  серця  людей. І тих , кого  вона  зачепила  своїм  чорним  крилом , і  тих , хто  народився  після  тих  страшних  років. Вона  завжди  буде  об єднувати  всіх  живих  одним  спогадом , одним  сумом , однією  надією. Адже  й  нині  живе  у  пам яті  народу  прокляття  тим  , хто  збиткувався  над  його  долею  і  життям.Ще  й  досі  у  сни  селян  приходять  ці  похмурі  тіні , ще  й  досі  кровоточать  роз ятрені  серця , болить  душа , що  звідала  горя  до  краю.

            Кажуть , що   історії  властиво  повторюватися.Наше  завдання  зробити  так , щоб  таких  трагедій  більше  не  було . Занадто  болить  і  досі  незагоєна  рана  втрат , надто  турбує  нас  запалена  від  спогадів  пам ять  тих , що  залишилися  в  живих. Україна  і  досі  змиває  кров  невинних  жертв.Дуже  багато  лиха  довелося  витерпіти  нашому  народові.Невже  він  не  має  права  на  щастя ?